Дія опери відбувається в Римі у червні 1800 року. Сарду вказує точніші дати: день, вечір 17-го та ранній ранок 18-го червня. Італія довго представляла собою низку незалежних міст і земель, в центрі країни знаходилась Папська область. У 1796 році французька армія під командуванням Наполеона вдерлась в Італію, у 1798-му увійшла в Рим і встановила там республіку. Республікою керували сім консулів, один з яких, Ліберо Анджелуччі, міг бути прототипом Чезаре Анджелотті. Французи, які захищали республіку, 1799-го року залишили Рим, який окупували війська Неаполітанського королівства. У травні 1800 року Наполеон знову ввів війська в Італію, а 14 червня його армія зустрілась з австрійською в битві при Маренго. Головнокомандувач австрійців Мелас був настільки впевненим у своїй перемозі, що послав гінця в Рим. Але Наполеон, отримавши на вечір підкріплення, зумів вирвати перемогу і Меласу довелось посилати другого гінця. Після цих подій неаполітанці пішли з Риму і французи на чотирнадцять років заволоділи містом.
Спочатку права на написання опери «Тоска» за однойменною п’єсою француза Віктор’єна Сарду отримав композитор Альберто Франкетті. Але, завдяки зусиллям видавця Тіто Рікорді, ці повноваження перейшли до Джакомо Пуччіні, який у 1889 році бачив постановку цієї драми з Сарою Бернар в головній ролі. Маестро розпочав написання опери у 1895 році, під час короткої перерви у роботі над партитурою «Богеми», спільно з лібретистами Луїджі Ілліки та Джузеппе Джакози. «Пуччіні прекрасно розумів цінність драми Сарду – стрімкий хід її розвитку ті надзвичайну експресивність. Він різко заперечував, коли лібретист Ілліка хотів вкласти в уста тенора довгу прощальну промову і замість цього написав коротку, але надзвичайно виразну й емоційну арію “E lucevan le stelle” (“У небі зірки горіли”)»,– пише музикознавець Генріх У.Саймон. При цьому композитор прибрав із сюжету п’єси другорядні деталі і максимально пришвидшив дію. Зазнав змін і образ головної героїні. Якщо у Сарду Флорія Тоска – це діва, яка вважає гріхом свою любов до художника-вільнодумця, то у Пуччіні вона – талановита співачка й патріотка Італії. Прем’єра “Тоски” відбулась 1900 року в римському театрі “Констанці” (в головній ролі – румунка Хариклея Даркле). Того ж року, 15 грудня, опера була вперше представлена в Одесі на сцені Міського театру. Флорію Тоску співала пані Мендіороц, Маріо Каварадоссі – Джіовані Апостолу. “Пуччіні намагався ввести дію в звукову, світлову, кольорову і моральну атмосферу Риму початку ХІХ століття. Друг композитора, дон Панікеллі, допоміг йому відтворити справжнє звучання дзвонів в околицях замку Сант-Анджело. А житель Луккі і теж друг композитора Альфредо Вандіні переповів йому слова старовинної народної пісні (пісні пастуха)”, – пише музикознавець Густаво Маркезі. Його колега Абрам Гозенпуд додає: “Музика Пуччіні додала плоті й крові мелодраматичним фігурам Сарду. Пристрасна, поривчаста, нестримна Тоска, благородний, мужній, романтично мрійливий Каварадоссі, злостивий, підступний і жорстокий Скарпіа – три яскравих образи виразно втілені в музиці”. Однак попервах оперу сприйняли без захвату. Дехто з критиків зазначав, що п’єса надто драматична, аби стати ідеальним лібрето. Композитор П’єтро Масканьї говорив: “Я був жертвою поганих лібрето. Пуччіні став жертвою надто гарного”. Однак п’єса Сарду давно померла, а опера Пуччіні продовжує своє життя на сценах усіх оперних театрів світу вже понад сотню років після прем’єри, після більше трьох тисяч постановок і після того, як сотні сопрано зробили свій фінальний стрибок з парапету тюремного замку.
