Name: Zaporozhets za Dunayem
Start: 2023-09-10T00:00:00.000Z
End: 2024-06-28T00:00:00.000Z
Location: National Opera of Ukraine

Organization

Bass

Bogdan Taras

Karas

Mezzo-soprano

Natalia Nikolaishin

Odarka

Tenor

Dmytro Ivanchenko

Andriy

Soprano

Ksenia Bakhritdinova

Oksana

Baritone

Oleksandr Boiko

Sultan

Dmitro Ageev

Ibrahim-Ali

Ruslan Tanskyi

Selikh-Aha

Conductor

Mykola Diadiura

Herman Makarenko

Stage director

Anatoly Solovianenko

Set designer

Maria Levytska

Chorus master

Oleksandr Tarasenko

Iryna Iarova

National Opera of Ukraine

Denis Krutko

Choreographer

Pavlo Virsky

Tatiana Ganina

Dmytro Kuzmin

Orchestra

Ukraine National Opera Orchestra

Singer

Sergii Magera

Soloist

Svitlana Godlevska

Viktor Oliynyk

ウクライナ語

Zaporozhets za Dunayem -  (A Cossack Beyond the Danube)

Kyiv

Ukraine

Main Stage

Public

A Cossack Beyond the Danube

Approved

Zaporozhets za Dunayem Gulak-Artemovsky

The story is based on a historical event: when the Zaporizhian Sich was overwhelmed by the Russian army, the Zaporizhian Cossacks and their families headed across the Danube River to the apparently safe haven of the Ottoman Empire (this area is now part of Romania) and established the Danube Sich (see Zaporozhian Host: Russian rule).

The comedy arises from the efforts made by a Cossack clan to adjust to their new home, and from the eccentric behaviour of an amorous Turkish Sultan. The plot revolves around a chance encounter between Ivan Karas, an old Dnieper Cossack and the Turkish Sultan travelling incognito, resulting in permission for all the "Cossacks beyond the Danube" to resettle on Imperial Russian land, back in Ukraine.

English

ДО ІСТОРІЇ ОПЕРИ "ЗАПОРОЖЕЦЬ ЗА ДУНАЄМ"

СЕМЕНА ГУЛАКА-АРТЕМОВСЬКОГО

 

Жду тебе я, чорнобрива,

Підем, серце, в рідний край ...

Слова зворушливого дуету Андрія і Оксани з опери С. С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» і зараз хвилюють людей. В нашій уяві постають часи, коли за велінням цариці Катерини ІІ було зруйновано Запорозьку Січ, і козаки, щоб уникнути царської милості бути закріпаченими, подалися у «прийми» до турків, на довгі роки осіли за Дунаєм...

Але до цієї, трагічної в історії українського народу події, були роки звитяжної козацької слави. Назва «козак» татарського походження і означає вільний воїн, вершник. За яких обставин з’явилось козацтво?

Туреччина, або, як ії тоді називали, Османська Порта, перетворилася в XV-XVI століттях на найбільшу і наймогутнішу державу не тільки на Сході, але й у світі. Турецькі султани завоювали понад 30 держав, поширивши свою владу на величезні простори. Їхні володіння на заході доходили до Гібралтарської протоки, а на сході межували з Персією. На півдні вони підкорили майже всі арабські країни. Турецькі укріплення з’явилися на західному і північному узбережжях Чорного моря, фортецями «ощетинилося» усе Кримське узбережжя. Напади татарських і турецьких феодалів стали страшним лихом для слов’янських народів, зокрема українського. Південь і схід України були беззахисні перед нападами татарських і турецьких загарбників. Повсякденна небезпека примушувала думати про оборону. Тому козаки ставили у найзручніших для оборони місцях невеликі укріплення-городки або січі. Січами вони називались через те, що їх робили з рублених (січених) колод. Одна з таких січей, імовірно, була й на Хортиці. Десь у середині XVI століття окремі січі за порогами об’єдналися навколо однієї, головної січі. Так виникла знаменита Запорозька Січ — осередок і одночасно організація вільного козацтва за дніпровськими порогами.

Приблизно за 400 кілометрів від Канева Дніпро круто повертав на південний захід. Могутня течія ріки натикалася на високе кам’яне пасмо — знамениті дніпровські пороги, за якими починався край, котрий згодом назвали Запорожжям, куди й прямували українські лицарі.

Козацтво вело героїчну боротьбу з татарськими й турецькими зайдами, часто діставало ворогів у самому їхньому лігві, споряджуючи суходолом і морем походи на Крим та Туреччину, вело непримириму боротьбу з польською шляхтою, котра протягом століть намагалася підкорити український народ.

Необхідно нагадати обставину, яка стала найголовнішою причиною ліквідації Запорозької Січі.

Селянська війна під проводом донського козака Омеляна Пугачова знайшла відгук і підтримку в Україні, зокрема на Запорожжі. Наприкінці літа 1774 року царському уряду вдалося потопити в крові повстання. Катерина ІІ була нажахана масовими виступами селян і з тривогою споглядала на запорозьких козаків, які понад два століття чинили активний опір закріпаченню українських селян. Зручним політичним моментом знищення Запорозької Січі стало для імператриці закінчення війни з Туреччиною. Генералу Текелію було наказано несподівано зайняти Січ і розігнати запорозьке козацтво. Наприкінці травня 1775 року царське військо віроломно вступило на Запорожжя. Рятуючись від розправи і подальшого закріпачення, багато козаків утекли до Білгорода, звідки відправили депутацію до турецького султана з проханням дозволити заснувати за Дунаєм козацьке поселення. Так з’явилась Задунайська Січ, яка проіснувала понад 50 років (1775-1828) в Добруджі (тепер це територія Румунії).

Не на вільну волю подалося козацтво, а під владу турецької Порти, не у єдинокровців довелося шукати захисту, а серед людей іншої віри. Султан погодився з козацькими вольностями, щоб мати на своїй службі вояків європейської слави, і виставив прибульцям умову — на першу його вимогу поставляти одну тисячу козацького війська.

Задунайські січовики, перебуваючи на чужих землях, трималися своїх віковічних звичаїв. Однак турки не дуже довіряли своїм «приймакам», не дозволяли їм утримувати кінноту і артилерію. Як і на запорозькій стороні, Задунайська Січ, складалася з куренів. У паланці — більш широко розбудованому курені — розміщалися кошовий і військова канцелярія. Курені носили ті ж назви, що й на Хортиці.

Задунайська Січ не втрачала зв’язків з рідним краєм, постійно поповнювалася втікачами з України, зберігала прадавні звичаї. Та наприкінці 20-х років XIX ст. для задунайців склалися нестерпні умови. На Балканському півострові набуло широкого розмаху повстання проти турецького гноблення. Проти сербів і греків турки посилали й задунайських козаків. Та хіба водилося козакам битися проти одновірців-християн? А коли розпочалась російсько-турецька війна (1828 – 1829 років), османський уряд надумав департувати задунайців до Єгипту. Дізнавшись про цей намір, кошовий Йосип Гладкий вирішив перейти Дунай і знов оселитися на українських землях.

18 травня 1828 року кошовий, разом з 500 задунайцями, забрали з собою святині Січі — церковний вівтар, козацькі грамоти, і вийшли на човнах у море. На фронті саме перебував імператор Микола І, котрий, зважаючи на популярність січовиків в Україні, милостиво прийняв Йосипа Гладкого і дванадцять курінних отаманів. Було створено Дунайський козацький полк, який у 1831 році розмістився біля Азовського моря, між Бердянськом і Маріуполем. Майже все тамтешнє населення було українським. Азовське козацьке військо, наказним отаманом якого аж до 1853 року був Йосип Гладкий, здійснювало охорону Азовського морського узбережжя. Під час Кримської війни 1853 -1856 рр., коли вороги мали намір висадити десант в Маріуполі, азовські козаки гідно захистили кордони тогочасної Російської імперії.

Однак недовго проіснувало Азовське козацьке військо. 1865 року був оголошений царський указ про його переселення на Кубані. Кубанські козаки, хоча й носили черкески із газирями (нашивними патронами), шапки-кубанки, але говорили українською, співали старих запорозьких пісень та шанували пам'ять про своїх дідів та батьків.

Перебуваючи у 1843 році в Україні, видатний український співак, соліст імператорського Маріїнського театру С. С. Гулак-Артемовський мав нагоду зустрітися з живими прототипами Андрія і Оксани, Карася і Одарки. Захоплюючись історією українських козаків, їх нелегкою долею у вигнанні, написав оперу «Запорожець за Дунаєм» (1861 – 1862), яка стала вершиною творчості композитора.

С. С. Гулак-Артемовський (1813-1873) був надзвичайно обдарованою та талановитою людиною, яким захоплювалися найвимогливіші шанувальники вокального мистецтва не тільки Петербурга і Москви, але й в Італії, де він здобув професійну оперну підготовку. Виходець із прадавньої священицької родини з Черкащини, він володів прекрасним баритоном співав в архієрейських хорах, а потім понад 25 років на сценах імператорських оперних театрів, виконавши понад 50 партій, серед яких Руслан («Руслан і Людмила М. Глинки), Мазетто («Дон Жуан» В.-А. Моцарта), Антоніо, Енріко («Лінда ді Шамуні», Лючія ді Ламмермур» Г. Доніцетті), головні партії в операх О. Верстовського, О. Даргомижського, А. Рубінштейна, ораторіях Г. Берліоза, Дж. Россіні. Його концерти, які складалися переважно з українських народних пісень, ставали  подіями мистецького життя Петербурга та Москви. Співом захоплювалися М. Глинка, Т. Шевченко, К. Брюлов,  В. Жуковський та інші. У 1851 році С. Гулак-Артемовський дебютував як композитор. Йому належить музика до драматичного дійства «Картини степового життя», вокально-хореографічний дивертисмент «Українське весілля», комедія-водевіль «Ніч на Івана Купала», кілька романсів та пісень, серед яких «Стоїть явір над водою», присвячений Т.Г. Шевченку.

Прем’єра «Запорожця за Дунаєм» відбулася 14 квітня 1863 року на сцені Маріїнського театру. С. С. Гулак-Артемовський був першим постановником опери і виконавцем партії Карася. Через рік, 6 жовтня 1864 р. вистава пройшла у Великому театрі у Москві. Вистава мала величезний успіх, завдяки своїй яскравійм мелодійності, сповненій народнопісенних інтонацій.

Після Емського циркуляру про заборону видання книг українською мовою оперу «Запорожець за Дунаєм», хоч сценічні жанри і не входили до переліку заборонених, цензура виключила із списку таких, що дозволяються до показу. Діяли й розпорядження Катерини ІІ завжди і повсякчас нищити все, що стосувалося запорізького козацтва. І лише через 19 років — 11 червня 1884 р. — оперу знову було поставлено в Ростові-на-Дону трупою Михайла Старицького. У виставі брали участь корифеї української сцени Марко Кропивницький, Марія Заньковецька, Марія Садовська-Барілотті.

На сцені Національної опери України «Запорожець за Дунаєм» вперше прозвучав у грудні 1934 року. За більш ніж вісімдесятирічну історію існування опери на київській сцені в ній співали майже всі провідні співаки України — М. Донець, І. Паторжинський, Є. Ценьов, М. Роменський, М. Частій, А. Кікоть, В. Грицюк, М. Шопша (Карась), М. Литвиненко-Вольгемут, О. Петрусенко, О. Жила, В. Любимова, В. Багацька (Одарка), М. Сокіл,  З. Гайдай, Н. Захарченко, М. Бем, О. Станіславова, Г. Шоліна, Т. Пономаренко, К. Радченко, З. Христич, Є. Колесник, Г. Ципола, Л. Забіляста (Оксана), М. Гришко, К. Лаптєв, М. Шостак, С. Козак, М. Шевченко, Ю. Гуляєв, Загребельний, А. Мокренко, Д. Гнатюк (Султан), Ю. Кипоренко-Доманський, В. Борищенко, В. Козерацький, П. Білинник, В. Тимохін, В. Третяк, А. Солов’яненко, С. Фіцич (Андрій).

Нова постановка опери «Запорожець за Дунаєм» на сцені Національної опери України йде у новій музичній та сценічній редакціях, але зберігає традиційні цінності цього невмирущого твору, акцентує увагу на найкращих творчих виявах музичної палітри С. Гулака-Артемовського.

 

Анатолій Денисенко,

кандидат історичних наук,

Василь Туркевич,

заслужений діяч мистецтв України

русский

パフォーマンスクレジット (キャスト＆クルー )

キャスト

クルー

アンサンブル