Organization

Chorus master

Vladislav Zgurovskiy

Set designer

Andrey Zlobin

Costume designer

Ganna Ipatieva

Denis Krutko

Choreographer

Ruby Alla

Singer

Tenor

Dmytro Kuzmin

The Duke of Mantua

Dmytro Ivanchenko

Baritone

Gennadiy Vashchenko

Rigoletto

Alexander Melnichuk

Soprano

Olga Nagorna

Gilda

Lilia Gretsova

Susanna Chakhoian

Olga Fomichova

Bass

Sergii Magera

Sparafucile

Sergii Kovnir

Vladimir Tishkov

Contralto

Angelina Seamstress

Maddalena

Tetiana Piminova

ACID Natalia

Irina Petrova

Mezzo-soprano

Maria Berezovska

Giovanna

The Count of Monterone

Taras Shtonda

Dmytro Ageiev

Viacheslav Bazyr

Mykhailo Kirishev

Marullo

Alexander Boyko

Ruslan Tanskyi

Matteo Borsa

Olga Matushenko

The Countess of Ceprano

Dmitro Ageev

The Count of Ceprano

A page

Conductor

Alla Kulbaba

Mykola Diadiura

Stage director

Irina Molostova

Directors

Valentina Reka

Mykola Tretyak

Petro Receiver

National Opera of Ukraine

Others

Choir of National opera ukraine

Orchestra

Ukraine National Opera Orchestra

italia

Kyiv

Ukraine

Rigoletto Verdi

Public

Approved

Джузеппе Верді увійшов в історію світового музичного мистецтва як один з найяскравіших класиків, опери якого ось уже понад півтора століття не сходять із сцен провідних театрів усіх країн і континентів. Їхня популярність зумовлена глибокою народністю музики цього майстра звукопису, її нерозривним зв’язком з національною культурою, художньою правдивістю, гуманістичною спрямованістю і надзвичайним мелодичним багатством.

Двадцять шість опер створив митець протягом 30-90-х років ХІХ століття. Це «Набукко» і «Ернані», «Макбет» і «Трубадур», «Травіата» і «Ріголетто», «Отелло» і «Бал-маскарад»... Хоча належать вони до різних періодів творчості композитора і відображають різні епохи історії людства, їх характеризує прагнення автора якомога глибше й правдивіше втілити музичними засобами індивідуальні особливості і багатогранні характери героїв незалежно від ролі, яку вони відіграють у фабулі того чи іншого твору. Історична заслуга Верді полягає в тому, що він створив національно-італійську, реалістичну, психологічно правдиву оперу, пов’язавши її з визвольним рухом свого народу супроти чужоземного, зокрема австрійського, панування.

Чи не найяскравіше згадані особливості творчого світогляду Верді, зокрема щодо висвітлення потворних аспектів життя, відбилися в опері «Ріголетто», написаній за драмою В. Гюго «Король бавиться» (лібрето Ф. Піаве) і вперше поставленій 1851 року у Венеції у театрі Ла Феніче. Твір являє собою геніальне втілення музичними засобами ідейної сутності драми великого французького письменника.

Лібрето Ф. Піаве писав безпосередньо за вказівками Верді, серцевина яких випливала з його художньої концепції: головне в опері – людські характери, пристрасті і почуття, які можна розкрити музичними засобами. До речі, саме завдяки такій художній позиції композитор вивів італійську оперу з кризи, до якої призвів культ красивого голосу співаків та ігнорування ідейного змісту, драматургії, психологічної насиченості образів.

Композитор сам накреслив план опери «Ріголетто», розробив основні драматургічні ситуації, характери дійових осіб.

Соціальна ідея, що привабила композитора у драмі Гюго – протиставлення простої, по-своєму нещасної людини, придворного блазня Трібуле розбещеному королю Франциску І. У Парижі твір Гюго було заборонено цензурою, яка вбачала у ньому осуд королівської влади як такої. Намагалася цензура втрутитися й у роботу Верді над оперою. Він змушений був піти на часткові поступки, перенісши дію з Парижа в маленьку італійську провінцію Мантую. Французький король був замінений герцогом Мантуанським, замість Трібуле – Ріголетто, замість Бланш (дочка Трібуле) – Джільда. Однак провідна ідея драми була збережена. Задля якомога повнішого і багатогранного її втілення Верді гранично напружив драматичне дійство, надав йому трагічного пафосу. Композитору вдалося досягнути глибокої емоційності музики, ґрунтованої на народно-побутових інтонаціях італійської мелодики. Музичне полотно розвивається на яскраво індивідуальних лейтмотивних характеристиках основних персонажів опери.

Розгортання дії в опері побудоване на основі контрастних зіставлень. Це, наприклад, лейтмотив прокляття (провідний в опері), яким фразується вступ до «Ріголетто», і танцювальна святкова сцена балу в палаці герцога, що передує початку першої дії; кепкування блазня над горем старого графа Монтероне, доньку якого звабив герцог, і його страждання за викраденою придворними герцога дочкою; зловісні обставини вбивства Джільди і на цьому ж трагічному тлі – легковажна пісенька герцога «Серце красуні».

Серед образів опери блазень Ріголетто найскладніший і найбагатогранніший. Він, розважаючи герцога, знущається над чужим горем, викликаючи безмежну ненависть до себе; він і ніжний батько, що безмежно любить свою єдину доньку; він і месник, що не знає жалю у ставленні до своїх недругів, люто озлоблений на людей, які розтоптали його гідність. Усі ці грані образу головного героя становлять в опері нерозривну цілісність завдяки музиці. Їх відтінюють характеристики інших персонажів – графа Монтероне, герцога Мантуанського, дочки Ріголетто Джільди, найманого вбивці Спарафучіле тощо. До того ж, різні, а то й полярні за змістом і характером звукописні зображення персонажів, що утворюють загальне музичне тло, розгортаються поліфонічно, тобто паралельно в часі і просторі. Цим Верді досягає об’ємного, багатогранного звучання звукописного тексту.

Після прем’єри опери в Мілані у 1853 році Верді зауважив: «Я задоволений собою і гадаю, що нічого кращого не напишу». Можливо, це якоюсь мірою й відповідає його життєпису: жоден із наступних творів композитора за глибиною музичних характеристик і трагедійним пафосом не перевершив «Ріголетто».

Від часу першої прем’єри опери вона стала однією з найрепертуарніших не лише в Італії, а й далеко за її межами.

Вперше у Києві опера «Ріголетто» прозвучала 1863 року під час гастролей італійської трупи під керівництвом Фердінанда Бергера.

«Ріголетто» було також серед творів, що їх репрезентувала у Києві харківська трупа А. Церетелі (1900 р.).

Найпомітнішою подією київського оперного сезону 1910 року став приїзд до Києва Антоніни Нежданової та її виконання партії Джільди.

У сезоні 1934 року під час гастролей майстрів Великого театру у Києві у партії герцога Мантуанського виступив Іван Козловський. В сезоні 1948-49 рр. після закінчення Одеської консерваторії відбувся дебют Єлизавети Чавдар (Джільда). Прозвучала ця опера і під час гастролей Київського театру опери та балету у Сочі (1949 р.).

Чергова прем’єра «Ріголетто» на київській сцені (за участю Євгенії Мірошниченко, Дмитра Гнатюка та ін.) відбулася 1975 року.

українська

Giuseppe Verdi entered the history of world music as one of the brightest classics, whose operas have not left the stages of leading theaters of all countries and continents for more than a century and a half. Their popularity is due to the deep nationalism of the music of this master of sound recording, its inseparable connection with national culture, artistic truthfulness, humanistic orientation and extraordinary melodic richness.

The artist created twenty-six operas during the 1930s and 1990s. These are "Nabucco" and "Hernani", "Macbeth" and "The Troubadour", "La Traviata" and "Rigoletto", "Othello" and "Masquerade Ball"... Although they belong to different periods of the composer's work and reflect different eras of history humanity, they are characterized by the author's desire to embody the individual characteristics and multifaceted characters of the heroes as deeply and truthfully as possible through musical means, regardless of the role they play in the plot of this or that work. Verdi's historical merit lies in the fact that he created a national-Italian, realistic, psychologically true opera, connecting it with the liberation movement of his people against foreign, particularly Austrian, rule.

Perhaps the most vividly mentioned features of Verdi's creative worldview, in particular regarding the coverage of the ugly aspects of life, were reflected in the opera "Rigoletto", written based on V. Hugo's drama "The King Plays" (libretto by F. Piave) and first staged in 1851 in Venice at the La Fenice Theater . The work is a brilliant musical embodiment of the ideological essence of the great French writer's drama.

F. Piave wrote the libretto directly according to Verdi's instructions, the core of which stemmed from his artistic concept: the main thing in opera is human characters, passions and feelings, which can be revealed through musical means. By the way, it was precisely thanks to this artistic position that the composer brought Italian opera out of the crisis, which was caused by the cult of the beautiful voice of singers and the ignoring of ideological content, drama, and psychological saturation of images.

The composer himself drew up the plan of the opera "Rigoletto", developed the main  dramatic situations, characters of the actors.

The social idea that attracted the composer in Hugo's drama is the juxtaposition of a simple, in his own way, unfortunate person, the court jester Tribule, to the depraved King Francis I. In Paris, Hugo's work was banned by the censors, who saw in it a condemnation of royal power as such. Censorship also tried to interfere with Verdi's work on the opera. He was forced to make partial concessions, moving the action from Paris to the small Italian province of Mantua. The French king was replaced by the Duke of Mantua, Rigoletto instead of Tribule, and Gilda instead of Blanche (Tribule's daughter). However, the leading idea of ​​the drama was preserved. For the sake of its most complete and multifaceted embodiment, Verdi strained the dramatic action to the utmost, gave it tragic pathos. The composer managed to achieve a deep emotionality of the music, based on the folk intonations of Italian melodies.

The unfolding of the action in the opera is built on the basis of contrasting juxtapositions. This is, for example, the leitmotif of the curse (leading in the opera), which phrases the introduction to "Rigoletto", and the dancing festive scene of the ball in the duke's palace, which precedes the beginning of the first act; the mockery of the jester over the grief of the old Count Monterone, whose daughter was seduced by the duke, and his suffering for the daughter kidnapped by the duke's courtiers; the ominous circumstances of Gilda's murder and against the same tragic background - the duke's frivolous song "The Heart of a Beauty".

Among the images of the opera, the jester Rigoletto is the most complex and multifaceted. He, entertaining the duke, mocks other people's grief, causing boundless self-hatred; he is also a tender father who loves his only daughter infinitely; he is also an avenger who knows no pity in his treatment of his enemies, fiercely embittered by the people who trampled on his dignity. All these aspects of the image of the main character form an inseparable whole in the opera thanks to the music. They are shaded by the characteristics of other characters - Count Monterone, the Duke of Mantua, Rigoletto's daughter Gilda, the hired killer Sparafucile, etc. In addition, different, and even polar in terms of content and character, sonographic images of characters that form a common musical background unfold polyphonically, that is, parallel in time and space. With this, Verdi achieves a voluminous, multifaceted sound of the phonetic text.

After the premiere of the opera in Milan in 1853, Verdi remarked: "I am satisfied with myself and think that I will not write anything better." Perhaps this to some extent corresponds to his biography: none of the composer's subsequent works surpassed "Rigoletto" in terms of the depth of musical characteristics and tragic pathos.

Since the opera's first premiere, it has become one of the most popular operas not only in Italy, but also far beyond its borders.

For the first time in Kyiv, the opera "Rigoletto" was performed in 1863 during the tour of the Italian troupe under the direction of Ferdinand Berger.

"Rigoletto" was also among the works represented in Kyiv by the Kharkiv troupe of A. Tsereteli (1900).

The most notable event of the Kyiv opera season of 1910 was the arrival in Kyiv of Antonina Nezhdanova and her performance of the part of Gilda.

In the season of 1934, Ivan Kozlovsky performed in the part of the Duke of Mantua during the tour of the masters of the Bolshoi Theater in Kyiv. In the season of 1948-49, after graduating from the Odessa Conservatory, Elizaveta Chavdar (Jilda) made her debut. This opera was also performed during the tour of the Kyiv Opera and Ballet Theater in Sochi (1949).

The regular premiere of "Rigoletto" on the Kyiv stage (with the participation of Evgenia Miroshnychenko, Dmytro Hnatyuk, etc.) took place in 1975.

English

Esityksen ansiot (Näyttelijät )

Heittää

Miehistö

Yhtye