Опера для сімейного перегляду «Лис Микита» Івана Небесного була написана спеціально на замовлення Львівської національної опери, з метою розширення сучасного українського оперного репертуару для дітей та дорослих. Прем’єра опери відбулася 21 лютого 2020 року.
Лібрето створене режисером опери Василем Вокуном за поемою «Лис Микита» Івана Франка, що уперше була надрукована 1890 р. у львівському дитячому журналі «Дзвінок». Наступного року цей журнальний варіант з’явився окремою книжкою. Ця казка відразу після виходу у світ здобула нечувану популярність. «Я найбільше люблю свого “Лиса Микиту”, тому, що я його написав для своїх дітей…», – говорив Іван Франко. І справді, першими слухачами і читачами цього твору були власні діти письменника – Андрій, Тарас, Петро та Ганна. Проте Франкова казка стала улюбленою книжкою не лише для дітей, адже «Лис Микита» – твір двоадресатний: він однаково цікавий для дітей і для дорослих.
Художній світ Франкової поеми розглядається як своєрідна модель соціальної дійсності: у казці головними персонажами є звірі, які керуються законами боротьби за виживання, однак їхня поведінка аж надто нагадує людське суспільство. Звірі живуть суспільно-політичним життям, займають певні посади, перебувають у родинних стосунках один із одним, ходять у гості, судяться, сваряться і миряться, плачуть і сміються, люблять і ненавидять… У цьому соціумі, де правда умовна, так само, як умовними є поняття добра і зла, панують і цінуються обман, підступ, підкуп, протекція, брехня… Від низу до верху – усі пронизані й об‘єднані корупційними схемами й відносинами, тому не винятком є й Лев, який, почувши про скарб Гороха, реабілітовує Лиса і призначає державним канцлером… Поєднання режисером Василем Вовкуном непоєднуваного – “людського” зі “звірським” у подобі тварин – і творить головний концептуальний гумористично-сатиричний ефект вистави.
Основою композиційної постановки «Лиса Микити» є судовий процес, виокремлений автором лібрето Василем Вовкуном та композитором Іваном Небесним в головну площину дії. Лис Микита перемагає в судовому процесі завдяки хитрості та неабияким здібностям: «Ми йому навіть симпатизуємо, посміхаючись, і трішки заздримо, адже він – блискучий шоумен, талановитий актор, геніальний режисер, успішна людино-тварина… І кожен із нас у Лисові Микиті хоче впізнати когось зі своїх дуже добрих знайомих, не признаючись, що найближчим його родичем є кожен із нас…», – розповідає режисер і лібретист Василь Вовкун.
Музика опери, як і всі складові, підпорядкована загальному задуму – опера для дітей та дорослих. Композитор Іван Небесний у цьому творі синтезує різні жанри – опери, мюзиклу, оперетки, бурлеску, буффонади, шоу, перформенсу, творячи видовищну виставу. Мелодії та фрагменти опери легко запам’ятовується. В опері звучать і українські народні інструменти – трембіта, цимбали, бандура, колісна ліра. Музичні епізоди опери надзвичайно колоритні: сцена суду – урочиста, маршова, оркестрована густими барвами; фрагменти, що супроводжують Лисові хитрощі та їх наслідки – жвава полька. Лише два номери – арія Лиса Микити на суді і його дует з Лисицею – своїми медово-солодкими інтонаціями нагадують поп-хіти, але саме завдяки цій фальшивій солодкості й сентиментальності Лис вичавлює сльози у присутніх.
До реалізації постановки залучено міжнародну команду митців: режисер – Василь Вовкун, диригенти – Теодор Кучар (США) та Ірина Стасишин, хормейстер – Вадим Яценко, балетмейстер – Марчелло Алджері (Італія), художник – Тадей Риндзак, художниця костюмів – Ганна Іпатьєва, художник світла – Арвідас Буйнаускас (Литва), 3D мапінг – Світлана Рейніш, художниця-модельєр з виготовлення головних уборів – Людмила Табачкова.
Костюми опери «Лис Микита», розроблені художницею Ганною Іпатьєвою, відзначаються фантазією та індивідуальним баченням кожного образу. Вражаючі шати Лева і Левиці виділяються посеред звіриного царства багатством одеж. Інші персонажі об’єднані ознаками тої чи іншої тварини зі стилем одягу сучасних людей з елементами військового камуфляжу, адже як пише Іван Франко, вкладаючи думку у вуста Лиса Микити: «Наше все життя – війна є!». Художниця особливо підкреслює цей момент у костюмах, що залишається актуальним для нашого сьогодення. Головні убори звірів прозоро-повітряні, зроблені з металево-дротяних конструкцій.
Важливе значення у сценографії має 3D-мапінг та складне й видовищне світлове оформлення. Є тут, однак, елемент, протиставлений усьому злободенно-актуальному, барвистим і рухливим багатофігурним композиціям на сцені – непорушне велетенське коло і такий само гігантський, уміщений у це коло кущ омели на зрізаній кроні дерева. Омела – рослина-паразит, що у багатьох народів вважається священною, символ, серед численних значень якого – сила, відродження, свобода від обмежень, але й беззахисність перед світом хаосу.
