Jun'2130

Venue details

National Opera of Urkaine , Volodymyrska St 50, Kyiv, Ukraine, 01030

About the work

Однією з найпомітніших подій другої половини XIX ст. стало будівництво Суецького каналу. У 1868 році, коли роботи по його спорудженню уже завершувалися, єгипетський уряд вирішив ознаменувати втілення грандіозного проекту будівництвом оперного театру в Каїрі, для якого правитель країни розпорядився замовити Джузеппе Верді, на той час одному з найвідоміших європейських композиторів, нову оперу. Проте маестро, який щойно завершив роботу над "Дон Карлосом" і пережив смерть батька, відхилив пропозицію. Через деякий час французький лібретист і директор паризької "Коміше-опери" Каміл дю Локль, подорожуючи Єгиптом, знову звернувся до пропозиції, що надійшла із Каїра, конкретизувавши її яскравою темою з часів епохи фараонів. У травні 1870 р. Каміл дю Локль познайомив композитора із прозовим начерком сценарію опери "Аїда", в основу якого було покладено розвідку відомого французького єгиптолога, директора Каїрського археологічного музею О. Марієтта. Сценарій захопив Дж. Верді своєю драматургічною напруженістю та виразністю характерів. Дж. Верді разом із К. дю Локлем розробляли сценарний план "Аїди", визначаючи кожну мізансцену, драматургічний вузол, характер. Для написання поетичного тексту італійською мовою композитор залучив відомого лібретиста Антоніо Гісланцоні (1824-1893), який, як колишній співак-баритон, чудово розумівся на вокальному мистецтві, до того ж мав неабияке поетичне обдарування, про що свідчить його творчий доробок - вісімдесят лібрето написані для досить відомих тогочасних італійських композиторів Е. Петрелли, А. Понкієллі, А.Каньоні, Е.Браги, А. Каталані тощо. Композитор знайомиться з першими поетичними варіантами А.Гісланцоні, якісь схвалює, інші відхиляє і квапить лібретиста надсилати тексти. Обкладається книгами з історії Єгипту, активно консультується з директором Каїрського археологічного музею О.Марієттом, який дає слушні поради, оберігаючи творців нової опери від надмірного захоплення орієнталістичною екзотикою, радить бути ближче до тогочасних наукових знань про минуле однієї з найдавніших держав світу, життя і побуту часів фараонів. О.Марієтт створює ескізи декорацій, костюмів, аксесуарів, що дуже допомогло Дж. Верді проникнутися відчуттям часу, епохи... 25 серпня 1870 року Дж. Верді підписує контракт на постановку свого нового твору в Каїрі. Прем'єра призначається на січень 1871 р. Верді працює активно і захоплено. Він в полоні драматично напруженого сюжету з історії стародавнього Єгипту. В основу опери лягла розповідь про боротьбу одного з фараонів з ефіопами (нубійцями). Ефіопія, або Нубія (від давньоєгипетського "нуб" - золото) знаходилася у верхів'ях Нілу на південь від Єгипту і була багатою на копальні коштовних металів та добуток слонової кістки, чим і приваблювала фараонів, які неодноразово її захоплювали. Але щоразу ефіопи повставали, з мечем відстоювали свою незалежність. Трагічні події одного з таких повстань і знайшли своє відтворення у вердіївській опері. Кохання єгипетського полководця Радамеса до рабині Аїди, насправді захопленої у полон доньки нубійського царя Амонасро, на тлі гострих соціальних потрясінь, які охопили Єгипет (не випадково жерці і народ так часто звертаються до Ізіди з благанням захисту й порятунку) композитор розкриває у яскравій і неповторній своєю виразністю і красою музиці опери. Кохання і обов'язок (Радамес), кохання і відданість заповітам батьків (Аїда), кохання і ненависть (Амнеріс) - психологічна і емоційна палітра опери Дж. Верді. Але композитор виходить далеко за межі традиційного любовного трикутника. Раз-по-раз він повертає нас до витоків цієї трагедії. Її передумовою є завойовницька війна, яку ініціюють фараон і всевладні жерці (згадаймо знамениту повість Болеслава Пруса "Фараон"). Симпатії Дж. Верді на боці знедолених нубійців, які, зазнавши поразки, роблять усе, щоб звільнитися від рабства. Далеке минуле композитор проектував на свою добу, пов'язував через символіку образів з трагічними подіями франко-пруської війни, яка привела до битви біля Седану і облоги німцями Парижа. Власне, "Аїда" не була винятком. Усі історичні сюжети, втілені Дж. Верді в операх "Набукко", "Дон Карлос", "Ломбардці", "Жанна д'Арк", "Аттіла" так чи інакше проектувалися на тогочасну італійську дійсність, тобто боротьбу народу за звільнення від австрійського гніту. За стильовими особливостями "Аїду" можна віднести до жанру "великої французької опери", у якій розгорнуті масові сцени і ансамблі, урочисті процесії, є балет. 12 листопада 1870 р. композитор сповістив О.Марієтта, що робота над оперою завершується і можна з впевненістю говорити, що прем'єра в Каїрі відбудеться у зазначений час. Проте на перешкоді стали форс-мажорні обставини франко-пруської війни. Створені французькими художниками декорації та реквізит були блоковані в оточеному німцями Парижі. Тільки в березні наступного 1871 року з'являється можливість відправити до Каїра сценічне оформлення вистави. 6 грудня розпочалися репетиції нової вердіївської опери в Каїрі і через вісімнадцять днів, 24 грудня 1871 року, відбулася прем'єра. Вона пройшла з грандіозним успіхом. Проте композитор, зайнятий міланською постановкою, яка мала відбутися на початку лютого, виїхати до Єгипту не зміг. На початку січня він починає репетиції "Аїди" в "Ла Скала". Диригує Франко Фаччо, головну партію виконує Тереза Штольц, Амнеріс - Марія Вальдман, Радамеса - Нікеліні, Амонасро - Котоньї, Рамфіса - Каппоні, Фараона - Строцці. Опера виконувалася новим, збільшеним складом оркестру (86 музикантів). Такий склад був прийнятий в 1871 р. спеціальною Комісією, до складу якої входив й Дж. Верді, і був обов'язковий для великих, першокласних театрів Італії - "Сан Карло" в Неаполі та "Ла Скала" в Мілані. Із листа Дж. Верді до Аррівабене від 8 лютого 1872 р.: "...чудово; як загалом, так і в деталях виконання було блискучим, постановка також... не хочу вже бути дуже скромним перед собою: без сумніву, що це одна з найменш поганих опер, що я написав. Час поставить її на належне місце..." З цієї вистави, власне, й розпочався тріумфальний хід вердіївської "Аїди" оперними сценами світу. Уже у квітні прем'єра опери відбувається у Пармі, а наступного року, в кінці березня, в Неаполі. Успіх незаперечний. З рецензії у газеті "Пунголол": "Мабуть, нам ніколи не випаде стати свідком такої музичної епопеї, як ця. Шаленство публіки було безперервним і з кожною хвилиною наростало. На одному подиху маестро викликали 37 чи 38 разів; уже це засвідчило, що вчора публіка була присутньою на великій музичній події. Дійсно бездоганна гра оркестру, чарівне і бездоганне виконання вокальних партій - все це надало прем'єрі "Аїди" значення величного і справді художнього музичного свята". У 1873 р. виставу було показано у Нью-Йорку, 1875 - Петербурзі за участю Терези Штольц, 1876 -Парижі... В Україні "Аїда" вперше прозвучала на початку 80-х років XIX ст. у виконанні італійських труп в Одесі, Києві та Харкові. Цікаво відзначити, що саме цією виставою 1 жовтня 1926 р. започаткував діяльність Державний український театр опери і балету у Києві (диригент А. Маргулян, режисер Я. Гречнєв, художник С. Евенбах). У головних партіях виступили О. Петляш (Аїда), О. Мосін (Радамес), Д. Захарова (Амнеріс), М. Шуйський (Амонасро), О. Шидловський (Рамфіс), І. Бронзов (Фараон). До цього твору театр повертався неодноразово: у сезон 1931/1932 рр. (диригент Л. Брагінський, режисер В. Манзій, художник І. Курочка-Армашевський); 1940/1941 рр. (диригент В. Йориш, режисер В. Манзій, художник М. Ушин); 1949/1950 рр. (диригент В. Кортацці, режисер В. Манзій, художник І. Назаров); 1968/1969 рр. (диригент С. Турчак, режисер С. Пасинков, художник Ф. Нірод). Серед київських виконавців опери "Аїда" відомі українські співаки О. Петляш, М. Сокіл, Л. Лобанова, Л. Мазепа, Н. Ткаченко Л. Кравченко, Є. Колесник, М. Стеф'юк, О. Жила, Л. Руденко, Г. Туфтіна, Л. Юрченко, В. Река, В.Третяк, В. Козерацький Я. Головчук, М. Гришко, Д. Гнатюк, М. Ворвулєв, О. Чулюк-Заграй, С.Козак, В. Курін, А. Кікоть, В. Грицюк, О. Загребельний, Г. Красуля та інші.
...More